ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ДЕКСМЕДЕТОМІДИНУ ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ У ХВОРИХ ТИРЕОТОКСИКОЗОМ

Анотація

Резюме. У минулому, хірургія щитоподібної залози була найпоширенішою причиною виникнення тиреотоксичного кризу, але останнім часом передопераційні препарати, які створюють еутиреоїдний стан, перед проведенням операції дещо покращують результати лікування. Активний підхід лікування у періопераційному періоді може визначити ефективне клінічне лікування цього захворювання, що загрожує життю. А тому анестезіологічне забезпечення таких оперативних втручань має дуже важливе значення.

Мета дослідження - оцінити використання дексмедетомідину в якості внутрішньовенного ад’юванта при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у хворих з проявами тиреотоксикозу.

Матеріал і методи. Дослідження проводилось в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, було проспективним, не рандомізованим. Для дослідження залучені 123 пацієнти з тиреотоксикозом, яким були проведені планові тиреоїдектомії під загальним знеболюванням з використанням інгаляційного анестетика севофлюрана та наркотичного анальгетика фентаніла в умовах низько-поточної штучної вентиляції легень. Методи періопераційного моніторингу «Міжнародні стандарти безпечної анестезіологічної практики» WFSA (World Federation of Societies of Anaesthesiologists, 2010) були доповнені використанням непрямої калориметрії. Ступінь передопераційного ризику пацієнтів - ASA IІI-ІV. Пацієнти були розподілені на дві групи. В контрольній групі (І, n=64), ситуаційно, під час операції, при ЧСС ≥ 90уд./хв, внутрішньовенно вводився селективний β-адреноблокатор есмололу гідрохлорид (навантажувальна доза складала 500 мкг×кг-1×хв-1 протягом 1 хвилини і далі – 25-50 мкг×кг-1 ×хв-1) під контролем ЕКГ та показників гемодинаміки до нормалізації ЧСС. В основній (ІІ, n=59) – дексмедетомідин – 0,1 мкг×кг-1×год.-1. На всіх етапах анестезіологічного забезпечення, контролювалися показники гемодинаміки, кисневого транспорту та метаболізму, який визначався шляхом непрямої калориметрії. Визначався рівень кортизолу крові. Отриману інформацію опрацьовували за допомогою статистичних пакетів MedStat v. 4. і Microsoft Office.

Результати. Вихідні показники метаболізму в обох групах були досить високі та складали, відповідно, 828±17 кал×хв-1×м-2 в групі І та 832±13 кал×хв-1×м-2 в групі ІІ, що перевищувало їх базальний рівень: в групі І – на 54,5% та в групі ІІ – на 58,5% (p<0,01). На етапі індукції наркозу в групі І виявлена депресія гемодинамічного профілю, ймовірно пов’язана з ефектом введення есмололу гідрохлориду, що призвело до зниження транспорту кисню без порушень метаболізму. На етапах мобілізації та видалення щитоподібної залози, в обох групах, спостерігалися прояви гіпердинамії та гіперметаболізму. При цьому, метаболізм в групі ІІ на цих етапах був нижчим на 9,3% та на 10,1%, відповідно, ніж в контрольній групі (p<0,05). В обох групах спостерігалось зростання рівня кортизолу крові, який, порівняно з вихідними даними, набував максимальних значень під час видалення щитоподібної залози (19,12±1,49 мкг/дл в контрольній групі та 14,42±1,68 мкг/дл в основній), що свідчить про відповідну активацію надниркової системи (р < 0,05). При цьому, в групі І на етапі видалення залози, ушивання рани та етапі пробудження, рівень кортизолу був вищим, ніж в групі ІІ (р < 0,05).

Висновки. Дексмедетомідин в дозі 0,1 мкг×кг-1×год.-1 у схемі наркозу під час тиреоїдектомії, пригнічує гемодинамічну відповідь, викликану хірургічним стресом, стабілізує споживання кисню та підтримує стабільний рівень метаболізму. Використання дексмедетомідину достатньо ефективне в якості внутрішньовенного ад’юванта при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у хворих з проявами тиреотоксикозу. Проведення періопераційного енергомоніторингу з використанням непрямої калориметрії під час наркозу дозволяє виявити порушення метаболізму та провести відповідну патогенетичну корекцію.