PAIN, ANAESTHESIA & INTENSIVE CARE

АНТИБІОТИК-ІНДУКОВАНЕ ВИВІЛЬНЕННЯ ЕНДОТОКСИНУ В КРИТИЧНО ХВОРИХ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ПАЦІЄНТА З ВОГНЕПАЛЬНИМ ПОРАНЕННЯМ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

2026-03-24T14:42:13+02:00

Вступ. Ефективна антибіотикотерапія у критично хворих передбачає застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення бактерицидних концентрацій, однак у частини пацієнтів такий підхід може спричиняти швидке погіршення стану внаслідок масивного вивільнення ендотоксину, активації SIRS, гемодинамічних розладів та поліорганної дисфункції.

Опис випадку. Після ескалації антибіотика із застосуванням високих доз Цефтазидиму-авібактаму в комбінації з інгаляційним Колістином у перші 24-72 години зафіксовано різке клінічне погіршення стану пацієнта. Відзначалося наростання фебрильної температури тіла, прогресування дихальної недостатності та поглиблення інфільтративних змін у легенях. Лабораторно виявлено виражену лейкемоїдну реакцію нейтрофільного типу, зсув лейкоцитарної формули вліво та надмірний реактивний тромбоцитоз. Чітка часова залежність між початком масивної бактерицидної терапії та розвитком негативної динаміки, за відсутності ознак резистентності збудника, свідчила на користь антибіотик-індукованого вивільнення ендотоксинів.

Висновки. Навантажувальна доза бактерицидного антибіотика у критично хворих пацієнтів може індукувати надмірну ендотоксин-опосередковану відповідь. Представлений випадок підкреслює необхідність індивідуалізованого підходу до застосування високих доз антибіотиків та ретельного моніторингу ранніх клініко-лабораторних змін.

ГОСТРЕ ПОШКОДЖЕННЯ НИРОК ПРИ ЕЛЕКТРИЧНІЙ ТРАВМІ

2026-03-24T12:23:03+02:00

Вступ. Електричні опіки є причиною високих показників смертності та захворюваності в усьому світі. Основною причиною смерті в таких випадках буває рефрактерне міоглобінурійне гостре пошкодження нирок.

Збір доказів. Було зроблено ретроспективний інформативний пошук із використанням просторово-векторної описової моделі, що була доповнена ручним пошуком відповідних статей.

Матеріали та методи. Наукову літературу було знайдено за допомогою пошукових систем Scopus, CrossRef, Google Scholar та PubMed.

Синтез доказів. У постраждалих від електротравми внаслідок масивного пошкодження тканин часто розвивається досить виражена гіповолемія, яка викликана екстравазальним витоком (секвестрацією) рідини, що призводить до подальшого зменшення внутрішньосудинного об’єму. Гіповолемія внаслідок екстраваскулярного витоку рідини може призвести до преренальної азотемії та гострого канальцевого некрозу. Зазвичай цьому сприяє несвоєчасна або недостатня рідинна ресусцитація. Прогресуюча ішемія при електричній травмі, набряк та тканинний некроз обумовлюють метаболічний ацидоз та замикають порочне коло. Ренальну форму гострого пошкодження нирок спричиняє гострий тубулярний некроз внаслідок гіпоперфузії нирок, гемолізу, рабдоміолізу та міжфасциального компартмент-синдрому. У патогенезі гострого пошкодження нирок приймають участь три провідні механізми: внутрішньониркова вазоконстрикція, утворення гемоглобінових або міоглобінових циліндрів у дистальних ниркових канальцях та пряма цитотоксична дія міоглобіну на ендотелій нефронів. Рабдоміоліз розвивається у 14 – 42 % випадків електричних опіків. Оскільки визначення рабдоміолізу дуже різняться, точну частоту ГПН при рабдоміолізі важко встановити, але вважається, що вона коливається від 13 % до 48 %. Вільний міоглобін надходить до загального кровотоку внаслідок масивного некрозу м’язової тканини (рабдоміолізу) і може ускладнюватися пігмент-індукованим гострим ураженням нирок, рH крові нижче 7,2 є показанням до введення препарату до його нормалізації (але не більше). Єдиним ефективним методом лікування пацієнтів з ГПН із підвищенням рівнів креатиніну та калію є замісна ниркова терапія.

Висновки: Основним етіологічним фактором ГПН при електротравмі є наявність у кровотоці вільного гемоглобіну або міоглобіну. Своєчасно розпочата адекватна рідинна ресусцитація дозволяє запобігати та обмежувати ГПН при електротравмі. Дискретна та подовжена вено-венозна гемодіафільтрація в їх поєднанні є оптимальними методами екстракорпоральної детоксикації при міоглобінемії.

ПОРІВНЯННЯ СТАРТОВИХ ГЕМОДИНАМІЧНИХ І МІКРОЦИРКУЛЯТОРНИХ ПОКАЗНИКІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ СЕПТИЧНИМ ШОКОМ: РЕСПОНДЕРИ ТА НЕРЕСПОНДЕРИ ДО ІНФУЗІЙНОЇ ТЕРАПІЇ

2026-03-24T12:42:54+02:00

Вступ. Септичний шок залишається однією з найскладніших проблем інтенсивної терапії, значною мірою через гетерогенність гемодинамічних порушень і непередбачуваність відповіді на інфузійну терапію. Традиційні статичні показники широко застосовуються в клінічній практиці, однак їх здатність розрізняти пацієнтів, чутливих і нечутливих до введення рідини, залишається дискутабельною.

Мета. Оцінити, чи існують відмінності у стартових гемодинамічних та мікроциркуляторних показниках між респондентами і нереспондентами до інфузійної терапії при септичному шоці та чи дозволяють статичні параметри розрізнити ці групи.

Матеріали та методи. У проспективне одноцентрове дослідження було включено 120 пацієнтів із септичним шоком. На момент включення оцінювали показники макро- та мікроциркуляції, включно з середнім артеріальним тиском, частотою серцевих скорочень, рівнем лактату, центральним венозним тиском, абсолютним діаметром нижньої порожнистої вени та швидкістю капілярного наповнення. Чутливість до інфузійної терапії визначали за показником варіації пульсового тиску (PPV), при значеннях >12% пацієнтів відносили до респондентів. Статистичний аналіз виконували з використанням непараметричних методів.

Результати. Респондери та нереспондери не відрізнялися за показниками загальної тяжкості стану (SOFA, APACHE II), основними параметрами макрогемодинаміки, рівнем лактату, центральним венозним тиском та абсолютним діаметром нижньої порожнистої вени. Водночас динамічні індекси (PPV, ∆VTI, ∆CSPV) були статистично значуще вищими у респондентів. Статичні показники не продемонстрували дискримінаційної здатності щодо прогнозування відповіді на інфузійну терапію.

Висновки. У пацієнтів із септичним шоком стартові статичні гемодинамічні показники не дозволяють достовірно розрізнити респондентів і нереспондентів до інфузійної терапії. Отримані результати підкреслюють обмежену інформативність статичних маркерів та обґрунтовують необхідність рутинного використання динамічних методів оцінки чутливості до рідини в цій популяції пацієнтів.

СЕДАЦІЯ ПАЦІЄНТІВ З ПОСТТРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ В СТОМАТОЛОГІЇ

2026-03-24T12:51:33+02:00

Під час війни зросла кількість пацієнтів із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), що супроводжується підвищеною тривожністю, гіпервігілантністю. Це суттєво впливає на проведення седації в стоматології.

Метою роботи було оцінити особливості анестезіологічного забезпечення, дослідити вплив антидепресантної терапії у стоматологічних пацієнтів з ПТСР.

Матеріали та методи. Проведене клінічне дослідження 63 пацієнтів (військові та внутрішньо переміщені особи). Пацієнтам виконувались стоматологічні втручання під внутрішньовенною седацією із застосуванням пропофолу, мідазоламу, дексмедетомідину при стандартному моніторингу.

Результати. 81% пацієнтів потребував підвищених доз седативних препаратів. Доза пропофолу була на 45 %, а мідазоламу на 35% вищою за стандартну. Дексмедетомідин застосовувався у 45 % пацієнтів і сприяв зниженню тривоги. Тяжких ускладнень (гіпоксемія, гіпотензія) не зареєстровано.

Висновки. Необхідні індивідуальний підхід та ретельний моніторинг, особливо у пацієнтів, що приймають антидепресанти. Дексмедетомідин є ефективним у зниженні тривоги, проте застосовується з обережністю через ризик брадикардії.

АЗТРЕОНАМ У ПОЄДНАННІ З МЕРОПЕНЕМОМ ПРОТИ КОМБІНАЦІЇ КОЛІСТИН У ПОЄДНАННІ З ТІГЕЦИКЛІНОМ У ЛІКУВАННІ НОЗОКОМІАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ, ЩО ВИКЛИКАНІ КАРБАПЕНЕМ-РЕЗИСТЕНТНИМИ ШТАМАМИ KLEBSIELLA PNEUMONIA

2026-03-24T13:00:46+02:00

Вступ. Інфекції, що викликані карбапенем-резистентною Klebsiella pneumonia (КРКП), найчастіше являються внутрішньогоспітальними інфекціями. Наше дослідження спрямоване на порівняння результатів лікування пацієнтів, у яких інфекції були викликані карбапенем-резистентною Klebsiella pneumonia, при застосуванні двох схем антибіотикотерапії: азтреонам + меропенем або колістин + тігециклін. Саме інфекції, що викликані карбапенем-резистентною Klebsiella pneumonia представляють собою величезну проблему при лікуванні внутрішньогоспітальних інфекцій, адже супроводжуються високим рівнем розвитку ускладнень та значним зниженням рівня виживаності пацієнтів.

Мета роботи: Порівняти ефективність лікування при застосуванні двох схем заключної антибактеріальної терапії на основі колістину, тігецикліну, азтреонаму та меропенему.

Матеріали та методи: В дослідженні взяли участь 100 пацієнтів з розвитком внутрігоспітальних інфекцій, викликаних КРКП. Пацієнти були розділені на 2 групи. В групі контролю антибіотиками вибору були тігециклін + колістин (згідно результатам мікробіологічного дослідження). В групі спостереження антибіотиками вибору були азтреонам + меропенем (згідно застосування тесту на сінергію (synergy-test).

Результати: Летальність серед пацієнтів з інфекціями кровотоку в групі, де застосовувалась комбінація меропенем+азтреонам (6/18, 33 %) була значно нижча, ніж в групі, де використовувалась традиційна комбінація колістин+тігециклін (13/21, 61,9 %). Слід підкреслити, що при застосуванні комбінації меропенем + азтреонам, клінічне одужання відмічалося значно частіше, аніж при використанні традиційної схеми колістин + тігециклін. Рівень летальності у групі дослідження виявився достовірно нижчий (31,7 %), аніж в групі спостереження (62,2%). Як показали дані регресійного аналізу, коефіцієнт ризику настання летального результату лікування при застосуванні схеми колістин + тігециклін склав 1,97 (95% довірчий інтервал 1-3.9), що ще раз підкреслює небезпечність застосування колістину у пацієнтів, що знаходяться у критичному стані.

Висновок: Комбінація азтреонам + меропенем має значні переваги перед комбінацією колістин + тігециклін при лікуванні внутрішньогоспітальних інфекцій, викликаних КРКП.

КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОПТИМІЗАЦІЇ ПЕРІОПЕРАЦІЙНОЇ АНАЛГЕЗІЇ РЕҐІОНАРНИМИ МЕТОДИКАМИ У ПАЦІЄНТІВ В УРГЕНТНІЙ ХІРУРГІЇ

2026-03-24T13:14:07+02:00

Резюме. Гострий післяопераційний біль після ургентної лапароскопічної холецистектомії при гострому холециститі має мультикомпонентний характер і може обмежувати ранню активізацію та відновлення. Перспективним підходом є інтеграція ультразвук-асоційованих площинних блокад до стандартної мультимодальної аналгезії з метою поліпшення контролю болю в ранньому післяопераційному періоді та оптимізації параметрів раннього відновлення.

Мета дослідження – порівняти ефективність післяопераційного знеболення та показники раннього відновлення при застосуванні стандартної мультимодальної медикаментозної аналгезії та при поєднанні її з ESP-блоком у пацієнтів із гострим холециститом, прооперованих лапароскопічно в ургентному порядку.

Матеріали та методи. У дослідження включено 60 пацієнтів із гострим холециститом (2024–2025 рр.), ASA I–III, віком 44–60 років, рандомізованих методом «сліпих конвертів» у дві групи (n=30 у кожній). Контрольна група отримувала ацетамінофен 1000 мг кожні 8 год та декскетопрофен 50 мг кожні 8 год. У групі ESP-блоку стандартну схему доповнювали правобічним ESP-блоком на рівні Th7–Th9 наприкінці операції до пробудження (20 мл 0,25% бупівакаїну з дотриманням максимальної дози місцевого анестетику до 2 мг/кг). Оцінювали інтенсивність болю за ВАШ у спокої та при русі, ЧСС, САТ, рівень глікемії, частоту PONV, час появи перистальтики (за даними УЗД), час першого підйому з ліжка, потребу у застосуванні опіоїдів, суб’єктивну якість сну, рівень денної сонливості за шкалою Епворта, рівень тривожності за шкалами Бека та HADS (тривога/депресія). Статистичний аналіз: параметричні (ANOVA) та непараметричні методи.

Результати. Вихідні клінічні та психоемоційні показники у групах суттєво не відрізнялися. Порівняно зі стандартною мультимодальною фармакологічною аналгезією, додавання ESP-блоку забезпечувало нижчі показники болю у ранньому післяопераційному періоді: найбільш показово, у спокої на 4-й годині рівень болю за ВАШ становив 3,9±0,5 бала у групі контролю проти 1,5±0,4 бала у групі ESP-блоку (p<0,001); при русі на 2-й годині – 4,4±0,3 бала проти 3,1±0,4 бала відповідно (p<0,001). Надалі у спокої після 24 годин міжгрупова різниця зменшувалася. У контрольній групі у 2/30 (6,7 %) пацієнтів виникала потреба у «рятівному» опіоїдному знеболенні, тоді як у групі ESP-блоку потреби в опіоїдах не зафіксовано. Частота післяопераційної нудоти та блювання в динаміці достовірно не відрізнялася між групами (усі p>0,05). На тлі застосування ESP-блоку швидше відновлювалась моторика кишківника (поява перистальтики: 11,2±3,2 год проти 20,4±4,2 год у групі контролю; p<0,001) і раніше відбувалася перша активізація (5,4±1,0 год проти 7,9±1,1 год відповідно; p<0,001). У першу добу у групі ESP-блоку відзначали нижчий рівень денної сонливості за шкалою Епворта (5,5±0,8 бала проти 7,6±0,6 бала у групі контролю; p<0,001), нижчі показники тривожності за шкалами Бека (3,8±0,6 бала проти 9,3±0,5 бала відповідно; p<0,001) та HADS-тривога (6,8±0,7 бала проти 9,3±1,3 бала відповідно; p<0,001) і вищу суб’єктивну оцінку якості сну. На 3-тю та 5-ту добу міжгрупові відмінності за більшістю показників поступово нівелювалися.

Висновки. Поєднання стандартної мультимодальної медикаментозної аналгезії з правобічним ESP-блоком (Th7–Th9) у пацієнтів із гострим холециститом після ургентної лапароскопічної холецистектомії забезпечує більш ефективний контроль болю в перші години після операції (особливо при активізації), знижує потребу у «рятівному» опіоїдному знеболенні, асоціюється з нижчою симпатичною відповіддю (ЧСС) у ранньому періоді, прискорює відновлення кишкової моторики та ранню мобілізацію, а також супроводжується кращими показниками якості сну і тривожності у першу добу без впливу на частоту PONV.

РІВЕНЬ ПЕРІОПЕРАЦІЙНОГО БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ У ПАЦІЄНТІВ ПРИ АРТРОСКОПІЧНИХ ОПЕРАЦІЯХ НА КОЛІННОМУ СУГЛОБІ

2026-03-24T13:57:40+02:00

Вступ. Спінальна анестезія займає важливе, але не основне місце в структурі всіх анестезій при артроскопічних операціях на колінному суглобі. Перевага периферичних нервових блоків перед спінальною анестезією полягає в тому, що виключається ймовірність розвитку можливих ускладнень, властивих спінальній анестезії. В українській та світовій медичній літературі є дані про ефективність застосування допоміжних речовин для місцевих анестетиків, однак, немає єдиної думки та рекомендацій, щодо їх застосування, дексмедетомідин як ад’ювант периферичної блокади нервів виглядає перспективно.

Мета дослідження: порівняти ефективність та безпеку спінальної анестезії (ізобаричний 0,5% бупівакаїн, 13 мг без додавання ад’юванта СА) з комбінованою модифікованою реґіонарною анестезією (унілатеральна спінальна анестезія з блокадою стегнового та сідничного нерву з малими дозами р-ну дексмедетомідину, СА+Б+Д) у пацієнтів, які проходять артроскопічну реконструкцію передньої хрестоподібної зв’язки.

Матеріали та методи: 80 пацієнтів, дві групи по 40 пацієнтів в кожній, з травмою передньої хрестоподібної зв’язки, яким проводилась артроскопічна пластика передньої хрестоподібної зв’язки колінного суглобу. Перша група (СА): віком 37,35 ± 10,46 років, I – II клас за ASA. Друга група (СА+Б+Д): віком 39 ± 11,56 років, I – II клас за ASA. Група СА (40 пацієнтів) отримувала ізобаричний 0,5% бупівакаїн, 13 мг без додавання ад’юванта. Група СА+Б+Д (40 пацієнтів) -комбінована модифікована реґіонарна анестезія (унілатеральна спінальна анестезія (ізобаричний р-н бупівакаїну 0,5 % 8 мг та фентаніл 20 мкг) з блокадою стегнового та сідничного нерву під контролем УЗ – візуалізації з малими дозами р-ну дексмедетомідину (бупівакаїну 0,25 % по 20 мл, дексмедетомідин 100 мкг).

Результати та обговорення: періопераційно проводився аналіз та порівняння гемодинамічних показників (АТ сист., АТ діаст., пульс), динаміки маркерів стресу: рівень кортизолу, лактату та глюкози крові, антиноцептивний захист: шкала ВАШ, числова рейтингова шкала болю (NRS), показники психо-емоційного комфорту -шкала Zung, шкала HADS, наявність побічні ефектів та ускладнень у пацієнтів обох досліджуваних груп.

Висновки:

Застосування СА+Б+Д сприяє зменшенню післяопераційного болю та післяопераційної тривожності пацієнтів (p<0,05).
Додавання блокади стегнового та сідничного нервів до спинномозкової анестезії сприяло зменшенню післяопераційного болю (p<0,02).
Дексмедетомідин у дозі 100 мкг є безпечним та ефективним ад’ювантом, у поєднанні з місцевими анестетиками для периферичної блокади нервів є безпечним та ефективним може бути рекомендований для застосування.

ГЕМОДИНАМІЧНИЙ ПРОФІЛЬ ПАЦІЄНТІВ З ГРАМНЕГАТИВНИМ СЕПСИСОМ

2026-03-24T14:24:32+02:00

АКТУАЛЬНІСТЬ. Незважаючи на статус «золотого стандарту» в діагностиці сепсису, шкала SOFA забезпечує лише узагальнену оцінку тяжкості стану, маскуючи суттєву гетерогенність пацієнтів. Це підтверджується варіабельністю летальності навіть у межах ідентичних балів. Оскільки SOFA не надає прямої інформації про макрогемодинаміку, сучасні дослідження фокусуються на гемодинамічному фенотипуванні за допомогою неінвазивних індексів. Інтеграція цих даних безпосередньо біля ліжка хворого (point-of-care) вже на момент госпіталізації дозволяє персоніфікувати стартову терапію та забезпечити цільову гемодинамічну підтримку.

МЕТА РОБОТИ – визначити та описати зміни показників гемодинаміки профілю пацієнтів з сепсисом, викликаним грамнегативними збудниками.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ. 116 дорослих пацієнтів, які перебували у відділенні інтенсивної терапії ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України» у період з 2020 до 2025 року. Для оцінки динаміки клініко-лабораторних параметрів (VIS, MAP, Лактат, SCAI, MSI) було розраховано показник дельти (∆) для кожного пацієнта окремо. Дельта визначалася як абсолютна різниця між значенням показника на момент встановлення діагнозу сепсис (T sepsis) та значенням на момент госпіталізації (T admission). Позитивне значення ∆ вказувало на зростання показника, негативне – на його зниження. Дані ∆ представлені у вигляді медіани та інтерквартильного розмаху (Me (Q1- Q3).

РЕЗУЛЬТАТИ. На момент госпіталізації групи суттєво відрізнялися за шкалою SCAI (p=0,006): у II групі 25 % пацієнтів вже мали ознаки пре-шоку або шоку (75-й процентиль – 3,0), тоді як пацієнти I групи були клінічно стабільними. Гемодинамічний профіль II групи характеризувався достовірно нижчими показниками індексу системного судинного опору (1022 (157–3056) проти 1483 (593–3098) дин•с/см5 /м2 у I групі; p=0,0007) та фракції викиду лівого шлуночка (48 % проти 58 %; p=0,006). Аналіз динаміки (∆) до момента верифікації сепсису виявив значне погіршення стану саме в I групі. У цих пацієнтів зафіксовано суттєвіше падіння середнього артеріального тиску (медіана ∆ -10,0 проти -1,0 мм рт.ст.; p=0,003) та більший приріст лактату (1,2 проти 0,6 ммоль/л; p=0,012). Прогресування шоку за SCAI також було статистично значущим (p=0,028) із виразнішою негативною динамікою в I групі.

ВИСНОВКИ: У пацієнтів із грамнегативним сепсисом та поліорганною дисфункцією вже на етапі госпіталізації переважає гіподинамічний профіль кровообігу в поєднанні з міокардіальною депресією. Використання класифікації SCAI та шкали VIS дозволяє провести ранню стратифікацію ризиків і своєчасно діагностувати прихований шок. Аналіз динаміки показників (∆) продемонстрував важливу закономірність: первинно «стабільні» пацієнти схильні до стрімкої гемодинамічної декомпенсації, тоді як особи з наявною дисфункцією демонструють ознаки виснаження компенсаторних резервів. Це обґрунтовує необхідність мультимодального моніторингу для проактивної корекції інтенсивної терапії.

ОПТИМІЗАЦІЯ ПЕРІОПЕРАЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЕННЯ ПРИ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ПЕЧІНКИ ЗА ДОПОМОГОЮ БІЛАТЕРАЛЬНОГО БЛОКУ ESP З КАТЕТЕРИЗАЦІЄЮ. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ

2026-03-24T14:33:23+02:00

Вступ. Епідуральна анестезія (ЕА) довгий період вважалася золотим стандартом для періопераційного знеболення пацієнтів, особливо при великих абдомінальних втручаннях. Однак, сучасна хірургічна практика та периопераційний анестезіологічний менеджмент суттєво змінилися. Імплементація ERAS-протоколів та розвиток інших менш інвазивних методик реґіонарної анестезії ставлять це твердження під сумнів. Це має вагоме клінічне значення саме для пацієнтів, котрим проводяться великі абдомінальні хірургічні втручання й для яких епідуральна анестезія може бути протипоказана, наприклад, через тромбоцитопенію. Особливо це актуально для реципієнтів печінки. З огляду на це, нами запропоновано метод двобічної блокади Erector Spinae Plane (ESP) з катетеризацію як альтернативу для мультимодальної аналгезії пацієнтам у періопераційному періоді при трансплантації печінки.

Мета роботи. Оцінка ефективності знеболювання та впливу на періопераційний період білатеральної ESP блокади з катетеризацією у пацієнтів з порушеною функцією печінки, котрим проводилась трансплантація печінки.

Матеріали і методи. Популяцію (P) склали 80 дорослих реципієнтів із порушеною функцією печінки, яким проводилася трансплантація печінки від живого родинного донора. Втручання (I) полягало у виконанні білатеральної катетеризації простору м’яза, що випрямляє хребет (ESP-блок), на рівні Т8–Т9 (група ESP, n=40). У якості контролю (C) застосовували стандартне системне періопераційне знеболення без використання реґіонарних методик (контрольна група, n=40). Первинною кінцевою точкою (O) було інтраопераційне споживання фентанілу, а вторинними – інтенсивність болю за шкалою ВАШ у перші 48 год, частота опіоїд-асоційованих ускладнень (PONV, післяопераційний ілеус) та тривалість перебування у відділенні інтенсивної терапії (ВАІТ). Статистичну обробку виконували у програмному забезпеченні R.

Результати. Застосування ESP-блокади дозволило статистично значущо знизити інтраопераційне споживання фентанілу порівняно з контрольною групою (медіана 1,56 проти 2,01 мкг/кг/год; різниця медіан склала 0,45 мкг/ кг/год, 95 % CI для різниці: від 0,23 до 0,68 мкг/кг/год; p < 0,001). Показники болю за ВАШ були зіставними на більшості етапів післяопераційного періоду в перші 48 год, за винятком вечора 1-ї доби, коли рівень болю був значущо нижчим у групі ESP (p = 0,009). У групі ESP відзначено достовірне зниження частоти післяопераційної нудоти та блювання (2,5 % проти 25,0 %; p = 0,007) та випадків післяопераційного ілеусу (5,0 % проти 27,5 %; p = 0,013). Це сприяло більш ранньому початку ентерального харчування (p < 0,001) та скороченню тривалості перебування пацієнтів у ВАІТ (медіана 5 діб у групі ESP проти 7 діб у контрольній групі; різниця медіан: 2 доби, 95 % CI: 1-2 доби; p = 0,005).

Висновки. Застосування білатеральної ESP-блокади з катетеризацією забезпечує статистично значуще зниження інтраопераційної потреби у використанні опіоїдів (фентаніл) (p < 0,001) та частоти опіоїд-асоційованих ускладнень у післяопераційному періоді (PONV, ілеус). Це сприяє прискореному відновленню ентерального харчування та скороченню перебування пацієнтів у ВАІТ на 2 доби (p = 0,005), що дозволяє рекомендувати методику як ефективний компонент ERAS-протоколів при об’ємних втручаннях на печінці.