PAIN, ANAESTHESIA & INTENSIVE CARE

МАТЕРІАЛИ КОНГРЕСУ АНЕСТЕЗІОЛОГІВ УКРАЇНИ КАН 2025

Ю.Л. КУЧИН — 2025-09-15

ТРИРІЧНИЙ ДОСВІД АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ВИБУХОВІЙ ТРАВМІ НА РАННЬОМУ ГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

С.М. ГРИЦЕНКО — 2025-09-15

Вступ. Поширеність збройних конфліктів, терористичних нападів і промислових аварій вимагає від клініциста розуміння вибухових ушкоджень як у цивільних, так і у військових умовах. Бойові дії, що відбуваються в Україні, ставлять перед анестезіологами велику кількість питань щодо надання медичної допомоги постраждалим із вибуховою травмою. Вибухова травма є комбінованою по патогенезу і поєднаною по локалізації, яка виникає внаслідок сукупної ушкоджуючої дії на організм людини ударної хвилі, газових струменів, вогню, токсичних продуктів вибуху та горіння, уламків корпусу боєприпасів, вторинних снарядів. Цей вид травми часто є поєднаним із пошкодженням 2-5 анатомічних ділянок та подеколи більше. Причому більша частина госпітальної допомоги надається в умовах цивільних лікарень, що розташовані поручь із проведенням бойових дій.

Мета дослідження. Зниження летальності шляхом вибору технології анестезії та інтраопераційної інтенсивної терапії у потерпілих від вибухової травми в залежності від тяжкості вибухової травми та стану постраждалих.

Матеріали та методи. Дослідження ретроспективне. Використано дані з історій хвороби за період березень 2022 року – грудень 2024 року. До операційних Запорізької обласної клінічної лікарні надійшло 1698 (чоловіків 1642, жінок 56) постраждалих від вибухової травми які оцінені за шкалою ГКО (стандартизована система оцінки тяжкості травми та стану постраждалих). Виконано 1810 операцій. 1 анатомічна область – 905 операції; 2 – 354; 3 – 237; 4 – 61; 5 – 27. При оцінці стану пацієнтів за шкалою ГКО встановлено, що у 169 потерпілого до 10 балів; від 11 до 19 балів – 350; 20 – 29 балів мали 644 пацієнтів; понад 30 балів – 547 потерпілих.

Результати. До операції мала місце нормотензія та помірна тахікардія. Однак, у 233 постраждалих систолічний артеріальний тиск був меншим за 90 мм рт.ст., що вимагало застосування симпатоміметиків та інфузійної терапії кристалоїдами, колоїдами та препаратами крови. Протягом операції у 233 пацієнтів продовжували застосовувати симпатоміметики та їх комбінації. Норадреналін був застосований у 179 хворих в дозі від 0,1 до 0,4 мкг/кг/хв., допамін – у 39, адреналін у 4, мезатон – у 11 постраждалих у болюсних дозах 20-100 мкг. Показники систолічного, діастолічного, пульсового, середнього артеріальних тисків та частоти серцевих скорочень на етапі завершення операції достовірно не відрізнялися від вихідних.

До операції у постраждалих був субкомпенсований метаболічний та дихальний ацидоз, збільшення концентрації лактату (3,6±0,1 ммоль/л). На етапі операції явища метаболічного ацидозу наростали, зберігалися дихальний ацидоз та збільшення рСО2 у крові. Концентрація лактату в крові достовірно зростала, у середньому до (4,0±0,1) ммоль/л (р<0,001).

Висновки. Оцінка тяжкості потерпілих за шкалою ГКО дозволяє вибрати технологію анестезії з урахуванням впливу препаратів для наркозу, що використовуються, на гемодинаміку. На етапах лікування постраждалих від вибухової травми вдалося зберегти нормотензію завдяки інфузійно-трансфузійній терапії та вазопресорній підтримці. Наприкінці операції змішаний декомпенсований ацидоз та підвищення лактату вимагатиме подальше лікування у відділенні інтенсивної терапії.

ОПТИМІЗАЦІЯ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЕННЯ ПРИ ДОНОРСЬКИХ РЕЗЕКЦІЯХ ЧАСТИНИ ПЕЧІНКИ ЗА ДОПОМОГОЮ ІНДЕКСУ НОЦИЦЕПЦІЇ-АНАЛГЕЗІЇ ANI

Ю.Л. КУЧИН — 2025-09-15

Вступ. На даний час знаходять своє застосування об’єктивні методи оптимізації інтраопераційного знеболення, такі як, наприклад, індекс аналгезії-ноцицепції (ANI). Це неінвазивна методика, яка використовується для моніторингу інтраопераційного стану автономної нервової системи, зокрема парасимпатичної нервової системи та може сприяти об’єктивізації дозування опіоїдів. Опіоїди можуть призводити до післяопераційної нудоти, блювоти та інших ускладнень у разі передозування. Елімінація фентанілу значно змінюється під час його інфузії внаслідок контекст-залежного періоду напіввиведення [21]. Практично неможливо коригувати дозу інфузії за допомогою суб’єктивної оцінки автономної нервової системи.

Мета. Метою цього дослідження було оцінити, чи може інтраопераційний моніторинг аналгезії-ноцицепції (ANI) зменшити середню інтраопераційну дозу фентанілу та, відповідно, виникнення післяопераційної нудоти та блювоти.

Матеріали і методи. Дослідження проводилось на двох групах пацієнтів – родинних донорів частини печінки під час резекції частини печінки та в ранньому післяопераційному періодові (48 год): група ANI (n = 24), у якій доза фентанілу коригувалася за допомогою моніторингу ANI, та ретроспективна контрольна група (n = 25) зі стандартною практикою суб’єктивної оцінки парасимпатичної нервової системи (ЧСС, АТ) без моніторингу ANI. Всім пацієнтам проводилась газова анестезія севофлюраном, внутрішньовення інфузія інтраопераційно фентанілу, рокуронію та торакальна епідуральна анестезія.

Результати. Зменшення середньої дози фентанілу на 36,63 % у групі ANI (1,28 (±0,48) мкг•кг-1•год-1) порівняно з контрольною групою (2,02 (±0,46) мкг•кг-1•год-1) (p < 0,001). Зменшення частоти післяопераційної нудоти та блювоти: 33,33 % у групі ANI та 44 % у контрольній групі. Однак ця різниця не була статистично значущою (p = 0,636).

Висновки. Ми припускаємо, що моніторинг ANI може бути використаний для дозування інфузії фентанілу під час резекцій печінки у живих родинних донорів частини печінки, зменшуючи середню дозу, порівняно зі стандартною практикою. Вплив ANI на ПОНБ залишається непереконливим — у цьому дослідженні та більшості публікацій відсутня статистично значуща різниця щодо зменшення випадків ПОНБ після оперативних втручань, ймовірно через невеликі вибірки, низькі дози опіоїдів, гетерогенність операцій і профілактичне використання антиеметиків.

АД’ЮВАНТНА СПІНАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИМ БОЛЕМ ПРИ АБДОМІНАЛЬНІЙ ГІСТЕРЕКТОМІЇ: ПОРІВНЯЛЬНЕ КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Л.М. ПОЛІЩУК — 2025-09-15

Абдомінальна гістеректомія (АГ) – одна з найпоширеніших гінекологічних операцій у світі. Характерною особливістю втручань на органах малого тазу є інтенсивна ноцицептивна стимуляція, формування глибокого соматичного та вісцерального болю, що потребує ефективних стратегій аналгезії, особливо в перші 24 години після операції. Згідно даних літератури, післяопераційний біль в 1 добу при АГ досягає 6,47 балів за шкалою NRS (Numeric rating scale), та займає 4 місце в рейтингу інтенсивності болю після різних оперативних втручань. Останні роки позначені зростанням наукового інтересу до впливу техніки анестезії на вираженість больового синдрому в ранньому післяопераційному періоді та формування хронічного післяопераційного больового синдрому. Доцільним стає порівняння різноманітних стратегій і визначення найбільш ефективної, безпечної та пацієнт-орієнтованої моделі знеболення. Ад’ювантна спінальна анестезія (АСА) привертає до себе значну увагу, оскільки дозволяє забезпечити не лише якісний сенсорний блок на час операції, але й пролонгований знеболювальний ефект в післяопераційному періоді.

Мета дослідження: Порівняти ефективність та безпечність трьох методів анестезіологічного забезпечення – спінальної анестезії бупівакаїном (САБ), ад’ювантної спінальної анестезії з морфіном, фентанілом, дексаметазоном (АСА) та мультимодальної малоопіоїдної загальної аналгезії (ММЗА) на управління післяопераційним болем у пацієнток після абдомінальної гістеректомії.

Матеріал і методи. У проспективне дослідження включено 118 жінок віком 40–65 років, оцінка за ASA I – II, яким було проведено абдомінальну гістеректомію з дотриманням основних біотичних положень Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участі людини. Протокол дослідження затверджено на засіданні комісії з питань біомедичної етики Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (протокол №1 від 09.01.2023 р.).

В залежності від варіанту застосованої анестезії всі пацієнтки випадковим чином були розподілені на три рандомізовані групи:

Група 1 (ММЗА; n=47): мультимодальна малоопіоїдна загальна анестезія;

Група 2 (САБ; n=33): спінальна анестезія бупівакаїном + седація пропофолом; Група 3 (АСА; n=38): адьювантна спінальна анестезія, де окрім бупівакаїну інтратекально вводився морфін + фентаніл та дексаметазон, а седація забезпечувалася інфузією дексмедетомідину.

Усі процедури відбувались за стандартним протоколом. Дослідження проводили на етапах: через 1; 3; 6; 12 та 24 години після операції.

Оцінка інтенсивності болю здійснювалась за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ), фіксувалися час до першого введення морфіну, його добова потреба, побічні ефекти (післяопераційна нудота і блювота (ПОНБ), тремтіння, шкіряний свербіж).

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали за допомогою пакета програм Statistica for Windows 14.0 (TIBCO Statsoft Іnc., CША).

Результати. АСА показала найкращі результати щодо зменшення болю протягом перших 12 годин післяопераційного періоду та найнижчу потребу в системних опіоїдах (морфін) 6,4 ± 5,7 мг/добу у порівнянні з групами ММЗА та САБ, де потреба в опіоїдах становила 14,4 ± 7,7 мг/добу та 15,4 ± 8,7 мг/добу відповідно. Найдовше якісне знеболення відмічалося у пацієнток 3 групи – 342,1 ± 53,7 хвилин (5,7 годин) і було достовірно тривалішим, в тому числі, і у порівнянні із групою САБ (t = –22,01; p < 0,001) У пацієнток групи ММЗА відзначався достовірно найменший час до введення морфіну у порівнянні з пацієнтками САБ та АСА груп. У пацієнток групи САБ достовірно частіше спостерігалося тремтіння після операції (18,2 %), а в групі АСА частіше фіксувався шкірний свербіж (15,8 %). Незважаючи на інтратекальне введення опіоїдів частота ПОНБ була однаковою у всіх групах порівняння.

Висновки: ад’ювантна спінальна анестезія є оптимальним методом післяопераційного знеболення при гістеректомії завдяки пролонгованому ефекту, кращому контролю болю та зниженню потреби в системних опіоїдах, що відповідає принципам ERAS.

ПРОБЛЕМИ РЕСПІРАТОРНОЇ ТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ВАЖКИМ ТА КРИТИЧНИМ ПЕРЕБІГОМ COVID-19 У КРАЇНАХ З ОБМЕЖЕНИМИ РЕСУРСАМИ

С.О. СЕРЕДА — 2025-09-15

Вступ. Пандемія COVID-19 підкреслила критичну важливість ефективної кисневої терапії при тяжкому та критичному перебігу коронавірусного захворювання. Гіпоксемічна дихальна недостатність залишається ключовою ознакою прогресуючого COVID-19, що часто вимагає поступового підвищення респіраторної підтримки – від звичайних назальних канюль/лицевих кисневих масок до високопотокової кисневої назальної терапії, неінвазивної вентиляції (НІВ) та інвазивної штучної вентиляції легень (ІШВЛ). Не зважаючи на прогрес у лікуванні коронавірусного захворювання, оптимальні стратегії кисневої терапії, своєчасність її та підбір відповідно до показів та клінічного стану пацієнта, запобігання можливих ускладнень – залишаються викликом для лікарів у всьому світі.

Мета. Оцінити стратегії та результати респіраторної підтримки у пацієнтів із тяжким і критичним перебігом COVID-19. Матеріали та методи. Дослідження включає результати лікування 1311 пацієнтів із діагностованим COVID-19, госпіталізованих до КНП «Київської міської клінічної лікарні № 17» у період з вересня 2020 по грудень 2021 року. Серед них – 252 випадки (19,2 %) були класифіковані як тяжкі або критичні пацієнти. Після відбору пацієнтів відповідно до критеріїв включення та виключення у дослідження, остаточна когорта склала 221 досліджуваного випадку (87,7 % випадків) із майже рівним розподілом за статтю (113 жінок (51,1 %) та 108 чоловіків (48,9 %). Усі пацієнти отримували кисневу терапію та проходили стандартне обстеження при надходженні до блоку інтенсивної терапії. Були оцінені дихальний статус: частота дихання, SpO₂ , газообмін: співвідношення PaO₂ / FiO₂ ; тяжкість стану: шкали SOFA та SMART-COP. Також аналізувалися демографічні дані, індекс маси тіла, індекс коморбідності Чарлсона, параметри вентиляції (піковий тиск вдиху, тривалість) та результати лікування (летальність, тривалість кисневої терапії до інтубації).

Результати. Серед 221 пацієнтів – 191 (86,4%) спочатку отримували кисеневу терапію через назальні канюлі/лицеві маски, але 150 (68,2 %) потребували інтенсивної кисневої терапії через прогресуючу гіпоксемію. Неінвазивна вентиляція (НІВ) була успішною у 45,6 % випадків, переважно у молодших (58,7 проти 61,1 років), з меншою масою тіла (ІМТ 29,8 проти 31,5) пацієнтів із нижчим індексом коморбідності Чарлсона (3,2 проти 3,93). Інвазивна вентиляція (ІШВЛ) була проведена 71 (32,1 %) пацієнту після неефективності НІВ та 30 (13,6 %) – при надходженні у критичному стані у блок інтенсивної терапії при інфекційному відділенні. Пацієнти на ІШВЛ переважно були чоловіками (65 осіб), із середнім віком 61,1 ± 14,3 роки, ІМТ 31,5 ± 5,2 та високим індексом коморбідності Чарлсона (3,93 ± 3,32). Напередодні ІШВЛ спостерігали тяжкий респіраторний дистрес (PaO₂ /FiO₂ 136,3 ± 91,1, піковий тиск вдиху 25,9 ± 6,6 см H₂O). Середня тривалість ІШВЛ – 9,8 ± 11,3 дні, летальність – 93,1%.

Висновки. Дослідження підкреслює ключову роль стратегій респіраторної підтримки при тяжкому COVID-19: НІВ та загальна киснева терапія можуть ефективно запобігати інтубації у ретельно відібраних та клінічно не критичних пацієнтів. Пізнє використання ІШВЛ при неефективності НІВ корелює з високою летальністю (93,1 %). Критично важливим є своєчасне визнання невдачі лікування, особливо у пацієнтів із коморбідностями, похилим віком або тяжкою гіпоксемією (PaO₂ /FiO₂ <150) та прийняти рішення про вчасний перехід на ІШВЛ.

РОЛЬ РЕГІОНАРНОЇ АНАЛГЕЗІЇ В ПОПЕРЕДЖЕННІ ХРОНІЧНОГО БОЛЮ ПІСЛЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ: ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

О.В. ПИЛИПЕНКО — 2025-09-15

Резюме. Хронічний післяопераційний біль після лапароскопічної холецистектомії залишається клінічно значущою проблемою, яка погіршує якість життя пацієнтів, підвищує ризик тривожних і депресивних розладів та асоціюється з порушеннями сну. Одним із перспективних напрямів його профілактики є застосування регіонарної аналгезії.

Мета дослідження – порівняти ефективність мультимодальної аналгезії та її поєднання з TAP- або QL-блоком щодо профілактики хронічного післяопераційного болю й психоемоційних порушень у віддаленому періоді після лапароскопічної холецистектомії з приводу гострого холециститу.

Матеріали та методи. У дослідження включено 90 пацієнтів з гострим холециститом, які були прооперовані лапароскопічно. Залежно від методики післяопераційного знеболення пацієнти були розподілені на три групи (по 30 осіб): контрольна – стандартна мультимодальна аналгезія; група TAP-блоку – мультимодальна аналгезія, доповнена субкостальним TAP-блоком; група QL-блоку – мультимодальна аналгезія, доповнена правостороннім QL-блоком ІІ типу. Інтенсивність болю оцінювалась за ВАШ через 1, 3 та 6 місяців після операції; нейропатичний компонент – за шкалою DN4; психоемоційний стан – за шкалами Бека та HADS; якість сну – за шкалами Епворта та PSQI.

Результати. Через 3 місяці хронічний післяопераційний біль виявлено у 13,3 % пацієнтів контрольної групи, у 6,7 % – групи TAP-блоку та не виявлено у групі QL-блоку. Через 6 місяців частота хронічного післяопераційного болю залишалася на рівні 6,7 % у контрольній групі, 6,7 % – у групі TAP-блоку. У групі QL-блоку хронічний післяопераційний біль не спостерігався. Наявність нейропатичного компоненту (DN4 ≥ 4) відзначалася у 6,7 % пацієнтів контрольної групи та 3,3 % – групи TAP-блоку, тоді як у групі QL-блоку не виявлено жодного випадку. Пацієнти групи QL-блоку мали кращі показники тривожності, депресії та якості сну на всіх етапах спостереження.

Висновки. Додавання QL-блоку до мультимодальної аналгезії при лапароскопічній холецистектомії асоціюється зі зниженням частоти хронічного післяопераційного болю, відсутністю нейропатичного компоненту болю, кращими показниками психоемоційного стану та якості сну пацієнтів у віддаленому періоді, що підтверджує його переваги над TAP-блоком і стандартною мультимодальною аналгезією.