PAIN, ANAESTHESIA & INTENSIVE CARE

БІЛАТЕРАЛЬНА КАТЕТЕРИЗАЦІЯ ESP ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ПЕРІОПЕРАЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЕННЯ ПРИ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ПЕЧІНКИ: ОЦІНКА БЕЗПЕЧНОСТІ

Ю.Л. КУЧИН — 2025-11-27

Вступ. Стадія цирозу печінки з порушенням її функції супроводжується тромбоцитопенією та гіпокоагуляцією, що створює ризик розвитку епідуральної гематоми при застосуванні епідуральній анестезії для періопераційного знеболення. Тому у більшості центрів трансплантації, включно з нашою клінікою, цей метод не застосовується рутинно у реципієнтів печінки. З огляду на це, нами запропоновано метод двобічної блокади Erector Spinae Plane (ESP) з катетеризацією з обох боків як безпечну альтернативу епідуральній аналгезії у реципієнтів печінки, що також дозволяє мінімізувати використання опіоїдів.

Мета роботи. Оптимізація періопераційного знеболювання у реципієнтів печінки, шляхом дослідження безпечності та можливих ускладнень білатеральної ESP блокади з катетеризацією для знеболювання в періопераційному періодові у реципієнтів печінки, розробки можливих протипоказів до ESP-блокади з катетеризацією.

Матеріали і методи. У дослідження було включено 40 реципієнтів печінки, яким проводилась родинна трансплантацію. Усім пацієнтам виконувалась двобічна блокада ESP з катетеризацією на рівні T8–T9 для періопераційного знеболення. Оцінювали безпечність методу та частоту можливих ускладнень, пов’язаних із проведенням реґіонарної анестезії. Статистичну обробку виконували із використанням стандартних методів статистики.

Результати. У жодного з пацієнтів не виникало інфекційних ускладнень в місці встановлення ESP або системної токсичності місцевих анестетиків (LAST) (частота виникнення обох ускладнень становила 0,0 %, n = 0). У одного пацієнта спостерігалася гематома в місці встановлення ESP, що призвело до загального рівня ускладнень 2,5 % (n = 1).

Висновки. Білатеральна катетеризація ESP (Erector Spinae Plane) у реципієнтів печінки є безпечним методом періопераційного знеболення, який може застосовуватись як альтернатива епідуральній аналгезії у пацієнтів із порушенням гемостазу. Мінімальний пороговий рівень тромбоцитів для виконання ESP-блокади з катетеризацією, обраний емпірично на рівні ≥20 109/л, продемонстрував задовільний профіль безпеки в умовах ретельного клінічного моніторингу.

КЕТОПРОФЕН У ПОЄДНАННІ З ДЕКСМЕДЕТОМІДИНОМ ТА КЕТАМІНОМ ПІДСИЛЮЄ ВІСЦЕРАЛЬНУ АНАЛГЕЗІЮ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ МУЛЬТИМОДАЛЬНОЇ АНАЛГЕЗІЇ

М.С. МАТВЄЄНКО — 2025-11-27

Актуальність. Нестероїдні протизапальні засоби є ключовими в мультимодальній анальгезії; поєднання кетопрофену з центральними ад’ювантами може посилювати аналгезію завдяки впливу на центральну сенситизацію.

Мета роботи – дослідити ефективність комбінацій кетопрофену з габапентином, прегабаліном, амітриптиліну гідрохлоридом, кетаміну гідрохлоридом і дексмедетомідином у моделі гострого вісцерального болю.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на самцях мишей (n=56), рандомізованих на 8 груп по 7 особин. В якості моделі гострого вісцерального болю обрано тест «оцтово-кислих корчів». Інтенсивність ноцицепції кількісно оцінювали як число «корчів» упродовж 20 хв після ін’єкції альгогену.

Результати та їх обговорення. Кетопрофен зменшував кількість «корчів» на 47,8 % порівняно з контролем (p<0,001). Поєднання кетопрофену з габапентином, прегабаліном, амітриптиліну гідрохлоридом, кетаміну гідрохлоридом та дексмедетомідином забезпечували підвищення аналгетичної активності на 53,7 %, 58,6 %, 56,4 %, 66,3 % та 69,3 % відповідно (p<0,001 порівняно з групою контролю). Порівняно з монотерапією кетопрофеном комбінації з кетаміном і дексмедетомідином додатково підвищували аналгезію на 35,5 % та 41,2 % (p<0,001 та p=0,003 відповідно).

Висновки. Отримані дані експериментально обґрунтовують стратегію мультимодальної аналгезії, що включає нестероїдний протизапальний засіб та центральний ад’ювант для гострого вісцерального болю. Підтверджено, що комбінації кетопрофену з кетаміном та дексмедетомідином забезпечують найбільше підсилення й стабільність аналгезії; інші ад’юванти дають додатковий, але м’якший ефект.

ЕФЕКТИВНІСТЬ НУТРИТИВНОЇ ТЕРАПІЇ НА ЕТАПІ ДОВГОТРИВАЛОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ ТРАНСТІБІАЛЬНОЇ АМПУТАЦІЇ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

І.К. БАБОВА — 2025-11-27

Вступ. Кількість ампутації в Україні зростає як внаслідок військових травм та їх ускладнень, так і хронічних захворювань, таких як цукровий діабет, судинні захворювання тощо. Реабілітація після ампутацій – складний та довготривалий процес, під час якого зростають енергетичні потреби в білках, макро- та мікронутрієнтах, що потребує оцінки нутритивного статусу та призначення нутритивної терапії.

Мета роботи. Покращити якість реабілітації військовослужбовців з ампутаціями нижніх кінцівок та порушенням нутритивного статусу з застосуванням нутритивної терапії у формі сіпінгу високобілковими продуктами.

Матеріали і методи. Було проведене двоетапне клінічне дослідження: І етап: скринінгове дослідження нутритивного статусу 32 військовослужбовців з однобічною транстібіальною ампутацією, віком 20 – 48 років, терміни після ампутації: 3 – 11 місяців, в умовах стаціонарної реабілітації (довготривалий період) на етапі навчання користування постійним протезом. ІІ етап: дослідження ефективності нутритивної терапії 10 військових, які отримували Нутрідрінк Протеін (Nutricia) у вигляді сіпінгу з високим вмістом білку по 1 пляшці (125 мл) 3 рази на добу 14 днів. Всім пацієнтам був проведений нутритивний скринінг та реабілітаційне обстеження двічі (при вступі та виписці зі стаціонару).

Результати і обговорення. Скринінг нутритивного статусу 32 військовослужбовців з однобічною транстібіальною ампутацією на етапі стаціонарної реабілітації в довготривалому періоді показав наявність саркопенічного фенотипу у 75 %, що обумовлює потребу в нутритивній підтримці у формі сіпінгу високобілковими продуктами. Для оцінки нутритивного статусу пацієнтів з ампутаціями нижніх кінцівок, окрім стандартного скринінгу мальнутриції, саркопенії, рутинних антропометричних та функціональних вимірювань, рекомендовано визначення: окружність м’язів середини плеча, скоригованої площі м’язів плеча, ідеальної маси тіла з урахуванням ампутації, рівня альбуміну крові. Нутритивна терапія у формі сіпінгу Нутрідрінк Протеін (Nutricia) по 1 пляшці (125 мл) 3 рази на добу курсом 14 днів призводила до покращення нутритивного статусу та функціонального стану військовослужбовців з однобічною транстібіальною ампутацією на етапі стаціонарної реабілітації в довготривалому періоді (навчання користування постійним протезом).

Висновки. Нутритивна підтримка є невід’ємною складовою надання реабілітаційної допомоги на реабілітаційних маршрутах в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційних періодах при травмах спинного та головного мозку, опіках, ампутаціях, складних скелетних травмах, порушеннях мозкового кровообігу тощо. З 2024 року у пакеті медичних гарантій НСЗУ щодо надання реабілітаційної допомоги в стаціонарних умовах регламентовано забезпечення харчуванням та (у разі потреби) харчовими продуктами для спеціальних медичних цілей.

РОЛЬ НУТРИТИВНОЇ ПІДТРИМКИ У ПРОЦЕСІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ: РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ ТА ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Н.В. МАТОЛІНЕЦЬ — 2025-11-27

Вступ. Нутритивна підтримка є важливим компонентом комплексної реабілітації після тяжких захворювань та травм.

Мета роботи. Визначити рівень обізнаності пацієнтів і лікарів щодо нутритивної підтримки та оцінити практику її застосування в Україні.

Матеріали і методи. У жовтні 2025 року проведено кількісне опитування 150 лікарів (онкологи, неврологи, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини) та 300 пацієнтів (після інсульту, спеціалізованого онкологічного лікування, політравми). Формат – структуровані інтерв’ю онлайн та очно.

Результати і обговорення. Лише 56 % пацієнтів отримували рекомендації щодо харчування; серед постраждалих від політравм – 42 %. 50 % пацієнтів зверталися до неофіційних джерел інформації (інтернет, соціальні мережі). 87 % лікарів надають рекомендації, але лише 31 % мають високий рівень знань; 15 % проходили спеціалізоване навчання. Спеціалізоване харчування призначають 61 % лікарів, отримували лише 24 % пацієнтів.

Висновки. В Україні існує суттєвий розрив між міжнародними стандартами нутритивної підтримки та реальною практикою. Необхідні освітні програми для лікарів, інтеграція дієтологів у мультидисциплінарні команди та включення клінічного харчування до державних протоколів.

ESPEN CONGRESS 2025 У ПРАЗІ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КЛІНІЧНОГО ХАРЧУВАННЯ

Н.В МАТОЛІНЕНЦЬ — 2025-11-27

13–16 вересня 2025 року у м. Прага (Чехія) відбувся щорічний Конгрес Європейського товариства клінічного харчування та метаболізму (ESPEN), який визначив нові орієнтири розвитку нутритивної медицини. Цьогорічний конгрес зібрав понад 4000 фахівців із більш ніж 100 країн світу – лікарів, науковців, дослідників, виробників та представників освітніх інституцій. Основну увагу приділено персоналізованим стратегіям клінічного харчування, оцінці нутритивного статусу, застосуванню непрямої калориметрії у відділеннях інтенсивної терапії, оптимізації білкового забезпечення та ролі ранньої реабілітації. Окремо розглянуто питання нутритивної підтримки в онкології, геріатрії та використання інноваційних цифрових технологій для моніторингу стану пацієнтів. Участь українських науковців у Конгресі підкреслила інтеграцію України в європейську спільноту клінічного харчування.

Оптимізація періопераційної аналгезії у пацієнтів з ургентною хірургічною патологією

О.В. ПИЛИПЕНКО — 2025-11-27

Резюме. У пацієнтів після ургентної лапароскопічної холецистектомії гострий післяопераційний біль суттєво впливає на перебіг раннього відновлення, якість сну і рівень тривожності. Перспективним підходом є включення площинних реґіонарних блоків до мультимодальної аналгезії як компонента, що підвищує якість знеболення під час активізації, знижує частоту небажаних ефектів фармакотерапії та узгоджується з сучасними принципами прискореного відновлення після операції.

Мета дослідження – порівняти ефективність післяопераційної аналгезії та раннього відновлення при поєднанні стандартної мультимодальної аналгезії з субкостальним TAP-блоком чи ESP-блоком у пацієнтів із гострим холециститом, оперованих лапароскопічно в ургентному порядку.

Матеріали та методи. У дослідження включено 60 пацієнтів із гострим холециститом. Залежно від методики післяопераційного знеболення сформовано дві групи (по 30 осіб): група TAP-блоку – мультимодальна аналгезія, доповнена субкостальним TAP-блоком; група ESP-блоку – мультимодальна аналгезія, доповнена ESP-блоком. Оцінювали інтенсивність болю (ВАШ), показники гемодинаміки, рівень глікемії, частоту нудоти/блювання, час відновлення перистальтики кишківника, час першого підйому з ліжка, суб’єктивну якість сну, рівень денної сонливості (шкала Епворта), рівень тривоги (шкала тривоги Бека) та тривоги/депресії (шкала HADS).

Результати. Обидві методики забезпечили адекватне знеболення без потреби в опіоїдах і без зареєстрованих ускладнень. Порівняно із субкостальним TAP-блоком, ESP-блок забезпечував нижчі показники болю під час руху у проміжку 2–12 годин; у спокої перевага фіксувалась переважно на 4–6 годинах, до 24 годин різниця між групами в рівнях болю зменшувалася. Частота нудоти і блювання достовірно не відрізнялася між групами. На тлі застосування ESP-блоку швидше відновлювалась перистальтика кишківника (11,2±1,8 год проти 15,4±2,1 год у групі ТАР-блоку; p<0,001) і раніше відбувалася перша активізація (6,4±1,0 год в групі ESP-блоку проти 7,9±1,1 год в групі ТАР-блоку; p=0,01). У першу добу у групі ESP-блоку було зафіксовано нижчий рівень денної сонливості (показники шкали Епворта: 5,5±0,8 бала в групі ESP-блоку проти 7,6±0,6 балів в групі ТАР-блоку; p<0,001), нижчі показники тривожності (шкала HADS-тривога: 6,8±0,7 балів проти 8,1±0,8 балів відповідно; p<0,01) і вищу оцінку суб’єктивної якості сну.

Висновки. Додавання ESP-блоку до мультимодальної аналгезії при ургентній лапароскопічній холецистектомії покращує контроль болю під час активізації у перші години після операції, прискорює відновлення кишкової моторики та мобілізацію пацієнта, а також асоціюється з кращими показниками якості сну і тривожності порівняно із субкостальним TAP-блоком, без відмінностей у частоті виникнення нудоти й блювання.

РІВЕНЬ ПЕРІОПЕРАЦІЙНОГО СТРЕСУ У ПАЦІЄНТІВ ПРИ АРТРОСКОПІЧНИХ ОПЕРАЦІЯХ НА КОЛІННОМУ СУГЛОБІ

Т.В. САВЧУК — 2025-11-27

Вступ: одним з основних методів анестезіологічного забезпечення при артроскопії колінного суглоба, є спінальна анестезія. В українській та світовій медичній літературі є дані про ефективність застосування допоміжних речовин для місцевих анестетиків. однак немає єдиної думки та рекомендацій, щодо їх застосування. Дексмедетомідин все частіше використовується як допоміжний засіб місцевого анестетика для спінальної анестезії. Це пов’язане з перевагами, включаючи зменшення використання анальгетиків, покращення інтраопераційної блокади нервів, скорочення часу початку сенсорної або моторної блокади, зниження частоти тремтіння, тривалу післяопераційну аналгезію та зниження оцінки післяопераційного болю. Застосування дексмедетомідину як ад’юванта спінальної анестезії, є перспективним та потребує подальшого вивчення. Обидві методики спінальної анестезії, які представлені в нашому дослідженні є компетентними у забезпеченні хірургічної анестезії та знеболення, але потребують більш детального вивчення впливу на виникнення та динаміку хірургічного стресу.

Мета дослідження: порівняння ефективності стандартної спінальної анестезії бупівакаїном 0,5 % (СА) з модифікованою спінальною анестезією з використанням ад’юванту дексмедетомідину (СА+Д) з метою визначення впливу різних методик спінальної анестезії на гемодинамічні показники періопераційно, динаміку та інтенсивність больового синдрому, ускладнення та побічні ефекти різних методик спінальної анестезії. Встановити ефективність застосування СА+Д, виявити переваги та можливі недоліки цього виду анестезії.

Матеріали та методи: дві групи по 40 пацієнтів в кожній, пацієнти обох статей, з травмою передньої хрестоподібної зв’язки, яким проводилась артроскопічна пластика передньої хрестоподібної зв’язки колінного суглобу. Перша група (СА): віком 40,73 ± 9,99 років, I – II клас за ASA. Друга група (СА+Д): віком 37,35 ± 10,46 років, I – II клас за ASA.

Результати та обговорення: періопераційно проводився аналіз та порівняння гемодинамічних показників (АТ сист., АТ діаст., пульс), динаміка маркерів стресу: рівень кортизолу, лактату та глюкози крові, антиноцептивний захист: шкала ВАШ, числова рейтингова шкала болю (NRS), показники психо-емоційного комфорту – шкала Zung, шкала HADS, наявність побічні ефектів та ускладнень у пацієнтів обох досліджуваних груп.

Висновки: модифікована спінальна анестезія з використанням ад’юванту дексмедетомідину забезпечує кращий контроль гемодинамічних показників (p<0,05), стабільні рівні концентрації глюкози (p<0,02) , лактату (p<0,0001) та кортизолу (p<0,05) в плазмі крові періопераційно, ніж спінальна анестезія ізобаричним бупівакаїном. Згідно показників шкал ВАШ та NRS, було виявлено, що застосування СА+Д, сприяє зменшенню післяопераційного болю, (безболісний період більше 8 годин), больовий синдром, що виникає, має меншу інтенсивність (p<0,02). Модифікована спінальна анестезія зменшує прояви короткочасної післяопераційної тривожності і депресії пацієнтів (p < 0,05), враховуючи результати за шкалами Цунга та HADS. Дексмедетомідин зменшує показники гострого післяопераційного болю, впродовж перших 8 годин після артроскопічних операцій на колінному суглобі (p<0,05) та призводить до мінімальних ускладнень, які не мали значного впливу на самопочуття пацієнтів. Дексмедетомідин у дозі 100 мкг може бути рекомендований як ад’ювант спінальної анестезії.

АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ

Г.І. ПОСТЕРНАК — 2025-11-27

Наведена стаття містить оновлені та консенсусні рекомендації ISPAD (International Society for Pediatric and Adolescent Diabete) 2022 та 2024 рр. щодо визначення та класифікації цукрового діабету у дітей та підлітків, особливостям періопераційного анестезіологічного менеджменту у наведеній категорії пацієнтів. Розуміння динаміки перебігу цукрового діабету та мінливості віку кожної дитини дозволяє розробити індивідуальний план періопераційного анестезіологічного забезпечення.

ВИБІР МІЖ РЕМІФЕНТАНІЛОМ І ДЕКСМЕДЕТОМІДИНОМ ПРИ РИНОПЛАСТИКАХ: СУЧАСНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Ю.Ю. БЕРЕШ — 2025-11-27

Ринопластика є поширеним естетичним і функціональним втручанням, яке супроводжується ризиком інтраопераційної кровотечі та потребує створення оптимальних умов для роботи хірурга. Одним із ключових методів є контрольована гіпотензія – зниження артеріального тиску приблизно на 30 % від вихідного рівня або підтримання середнього артеріального тиску (MAP) в межах 50–65 мм рт. ст. Серед анестезіологічних препаратів, що дозволяють у контрольований спосіб знизити АТ під час ринопластики, найбільш вивченими є реміфентаніл та дексмедетомідин.

Реміфентаніл, як ультракороткодіючий опіоїд, забезпечує швидке та глибоке зниження тиску, прискорене пробудження та екстубацію, але може спричиняти коливання АТ (симпатичний «відскок») та гіпералгезію. Дексмедетомідин, 2-адренергічний агоніст, забезпечує поступове зниження MAP на 5–15 %, зменшує тахікардію, покращує якість операційного поля, але асоціюється з довшим часом пробудження, залишковою седацією та більш вираженим пригніченням дихання (особливо при болюсному введенні).

Рівень задоволеності пацієнтів і хірургів при застосуванні обох препаратів залишається подібним, побічні ефекти – поодинокі та клінічно незначущі. Узагальнені дані свідчать про подібну ефективність і безпеку, однак реміфентаніл має перевагу при потребі швидкого відновлення, а дексмедетомідин – при пріоритеті стабільності АТ. Вибір залежить від індивідуальних особливостей пацієнта, типу операції та клінічних пріоритетів. Перспективним є поєднання низьких доз обох препаратів для синергії: стабільна гіпотензія, швидке пробудження та мінімальний біль.