“Do-not-resuscitate orders: a clinical ethics perspective” medicolegal and bioethics

Jack M. Berger, Vladimir Zelman, Rodolfo Amaya

Анотація


Закрита серцево-легенева реанімація (СЛР), завдяки успіху, якого вона здобула після
впровадження її в операційних для рятування життів пацієнтів під час наркозу, була
прийнята у відділеннях інтенсивної терапії, потім поширилась до масштабів цілих
лікарень, і нарешті вийшла за їх межі. Це призвело до етичної дилеми стосовно
пацієнтів, які добровільно вимагають припинення штучних методів підтримки
функціонування їх органів, або ж стосовно тих тяжких ситуацій, коли члени родини
повинні прийняти подібне рішення щодо своїх родичів, які страждають, але
перебувають без свідомості. В цьому огляді було проаналізовано етичні принципи, на
які опираються лікарі, лікарні, пацієнти (або ж їх довірені особи) для втілення своїх
суб’єктивних моральних обов’язків забезпечення комфорту, захисту та лікування
пацієнтів – з особливим акцентом на наказах «відмовитись від реанімації» (DNR, Do
Not Resuscitate orders). Безсумнівно, «не реанімувати» не означає «не лікувати».

Ключові слова


серцево-легенева реанімація; «DNR, Do Not Resuscitate orders»; етичні принципи

Повний текст:

PDF (English)

Посилання


Kouwenhoven WB, Jude JR, Knickerbocker GG. Closed-chest cardiac massage. JAMA 1960; 173:1064–1067.

Jude JR, Kouwenhoven WB, Knickerbocker G G. Cardiac arrest: Report of application of external cardiac massage in 118 patients. JAMA 1961; 178:1063-1070.

Burns JP, Edwards J, Johnson J, Cassem NH, Truog RD. Do-not-resus citate order after 25 years. CritCareMed 2003;31(5):1543-1550.

Symmers WS. Not allowed to die. BMJ 1968; 1:442.

Spiegel D, Stroud P, & Fyfe A. (1998). Complementary medicine. The Wes tern Journal of Medicine, 168(4), 241-247.

Waisel DB, Truog RD. The cardiopulmonary resuscitation not indicated order: futility revisited. AnnInternMed. 1995; 122:304-308.

Weindling P. Nazi Medicine and the Nuremberg Trials: From Medical War Crimes to Informed Consent. Palgrave MacMillan, New York, 2004.

Gillon R. Medical ethics: four principles plus attention to scope. BMJ 1994;309:184.

Berger JM. Ethics in palliative and end of life care. In: Essentials of Palliative and End of Life Care, Vadivelu N, Berger JM, Kaye A, Editors. Yale University, Springer N.Y. 2012.

Casssel EJ. Nature of suffering and the goals of medicine. NEJM 1982;306:639-645.

Truog RD, Brett AS, Frader J. Sounding board: the problem with futility. NEJM 1992; 326 (23): 1560-1564.

Hackler JC, Hiller C. Family consent to orders not to resuscitate. JAMA 1990;264:1281-1283.

Diem SJ, Lantos JD, Tulsky JA. Cardiopulmonary resuscitation on television – miracles and misinformation, NEJM June 13, 1996; 334:1578-1582.

Sasson C, Rogers MAM, Dahl J, Kellermann AL. Predictors of survival from out-of-hospital cardiac arrest: A systematic review and meta-analysis. Circ Cardiovasc Qual Outcomes 2010; 3:63-81 (originally published online November 10, 2009).

Shmerling RH. Medical myths: CPR: Less effective than you might think. October 23, 2012. On-line http://www.intelihealth.com (search ter m “CPR”).

Gilgunn v Massachusettes General Hospital, the Suffolk County Superior Court(42) in Boston (1995).

Fine RL. Medical futility and the Texas Advance Directives Act of 1999. Proc Bayl Univ Med Cent. 2000 Apr; 13(2): 144–147.

Hippocratic corpus. The Art. In: Reiser SJ, Dyck AJ, Curran WJ, editors. Ethics in Medicine: Historical Perspectives and Contemporary Concerns. Cambridge, Mass: MIT Press; 1977. pp. 6–7.

Raffin TA, Withdrawing life support: how is the decision made? JAMA 1995; 273 no 9:738-739.

Asch DA, Hansen-Flaschen J, and Lanken PN. Decisions to limit or continue life-sustaining treatment by critical care physicians in the United States: conflicts between physicians’ practices and patients’ wishes. Am . J. Respir. Crit. Care Med. 1995; 151: 288-292.

Salgo v Trustees of Leland Stanford Hospital, California Appeals Court 1957. (Court ruled that physicians must inform patients of the risks, benefits and alternatives of treatment).

Canterbury v Spence, D.C. Circuit Court, 1972 (Concept of reasonable person).

Virtual Mentor, American Medical Association Journal of Ethics, July 2010, Volume 12, Number 7: 554-557.

Univers al Out-of-Hospital DNR Systems,” Opinion 2.225 Optimal Use of Orders-Not-to-Intervene and Advance Directives, adopted June 2005, (www.virtualmentor.org Virtual Mentor, July 2010 – Vol 12 555 of the AMA Code of Medical Ethics Opinions on Seriously Ill Newbor ns and Do-Not-Resuscitate Orders.

California Appeals Court 1984 decision in case of William Bartling.

Maksoud A, Jahnigen DW, Skibinski CI. Do not resuscitate orders and the cost of death, Arch Intern Med. 1993;153(10):1249-1253.

Walker RM. DNR in the OR: Resuscitation as an Operative Risk, JAMA. 1991;266:2407-2412.

Truog, RD, Waisel, D B, Burns, JP. DNR in the OR; A goal directed approach. Anesthesiology 1999;90 No1:289-295.

Waisel DB, Simon R, Truog RD, Baboolal H, Raemer DB. Anesthesiologist management of perioperative do-not-resuscitate orders: a simulation-based exper iment. Simul Healthc. 2009;4(2):70-76.

YuenJK, ReidMC, Fetters MD. Hospital do-not-resus citate orders : Why they have failed and how to fix them. J Gen Intern Med. 2011; 26(7): 791–797.

Goodman N. Neither obsession nor distraction: words must be chosen well. Anesth Analg 1998;87:742-743.


Пристатейна бібліографія ГОСТ






DOI: http://dx.doi.org/10.25284/2519-2078.1(78).2017.103122

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.

© Асоціація анестезіологів України, 1997-2017. ISSN 2520-226X (Online), ISSN 2519-2078 (Print).

Flag Counter