ПРАКТИКА ВЕДЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-ГО ВЕНОЗНОГО ДОСТУПУ В УКРАЇНІ. РЕЗУЛЬТАТИ АНОНІМНОГО ОПИТУВАННЯ ЛІКАРІВ ТА ОГЛЯД СУЧАСНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ

Анотація

Катетеризація центральної вени – одна з найчастіших інвазивних інтервенцій у пацієнтів відділень інтенсивної терапії. Щоб мінімізувати ризики при пункції вени і уникнути різних ускладнень при експлуатації центрального венозного катетера, існують безліч рекомендацій. Ці рекомендації коригуються при появі нових доказів ефективності або шкоди тих чи інших підходів. Зіставлення поточної діяльності із сучасними керівництвами, заснованими на доказах, – один із способів поліпшити роботу з центральним венозним доступом.

Мета. Вивчення практики ведення центрального венозного доступу у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії для дорослих, дітей та новонароджених. На підставі отриманих результатів і з урахуванням міжнародних рекомендацій запропонувати кроки щодо поліпшення тактики експлуатації центральних венозних катетерів для зменшення частоти ускладнень.

Методи. Добровільне анонімне online опитування лікарів анестезіологів та лікарів дитячих анестезіологів щодо їх практики роботи із центральним венозним доступом.

Результати. В опитуванні прийняли участь 766 лікарів. При роботі як з дорослими, так і з дітьми більшість віддає перевагу катетеризації підключичної вени (69,9% та 69,8% відповідно). В неонатальних відділеннях інтенсивної терапії 57,3% лікарів здійснюють катетеризацію пупкової вени та 50,6% – катетеризацію центральної вени з периферичного доступу. 44,6% опитаних не мають протоколу катетеризації та обслуговування центрального венозного доступу, 54,7% вказали, що керуються локальними, національним, або міжнародними рекомендаціями. Для забезпечення центрального венозного доступу ультразвукову навігацію використовують 28,2% респондентів, у 54,6% опитаних немає можливості використовувати ультразвук. Після катетеризації центральної вени контроль розташування кінчика катетеру завжди виконує 29,9%, ніколи не здійснюють 14,4%, іноді, коли мають сумніви – 38%, коли це можливо – 9,9%, немає можливості у 7,8% опитаних. Для обробки шкіри більшість, 45,6%, використовують йодвмісні розчини та спирт, 38,1% – тільки спирт, 15,8% – розчин з хлоргексидину та спирту. При відсутності забору крові з катетеру, або його тромбуванні 34,3% видаляють катетер та забезпечують катетеризацію з іншого доступу, 14,7% замінюють катетер по провіднику, 47,9% намагаються відновити прохідність за допомогою провідника, промивання катетеру розчином 0,9% NaCl або гепарину. Більшість опитаних, 88,9%, не використовують в своїй практиці введення в просвіт катетеру спеціальних розчинів для профілактики катетер-асоційованого сепсису. При тривалій експлуатації катетеру для профілактики тромботичної оклюзії більшість, 56,4%, використовує в своїй практиці рутинне введення гепарину, 36,7% вважають таку тактику неефективною. Більшість, 55% опитаних, вважають, що локальне використання протимікробних засобів в місці входження катетеру в шкіру сприяє розвитку грибкової інфекції та стійкості до протимікробних препаратів, 19,9% вважають таку тактику профілактикою катетер-асоційованої інфекції, і 21,3% – іноді застосовують. Для покриття місця входу катетеру в шкіру 42,9% використовують прозорі наклейки, з хлоргексидином або без, 40,9% – матеріал, який є в наявності, 10,4% – звичайний лейкопластир. 13,6% опитаних використовують чек-листи при роботі з центральним венозним катетером, тоді як 63,6% – не використовують, але вважають таку тактику доцільною.

Висновки. Результати опитування свідчать про неоднорідність практики ведення центрального венозного доступу у пацієнтів різних вікових груп. Найбільше відповідей, які відповідають сучасним стандартам, отримано від лікарів неонатальних відділень інтенсивної терапії. Невідповідність деяких підходів ведення центрального венозного доступу сучасним стандартам пов’язане з низькою матеріально-технічною базою відділень інтенсивної терапії. Слід стандартизувати практику центрального венозного доступу з урахуванням сучасних рекомендацій, заснованих на доказах.