Статистичний аналіз впливу інфузійної терапії рестриктивного типу на відновлення моторики шлунково-кишкового тракту після панкреатодуоденальної резекції

Анотація

 Вступ. Останнім часом спостерігається перегляд підходів до традиційних схем інфузійної терапії в бік обмеження обсягів інфузії в періопераційному періоді та дотримання тактики персоніфікованого лікування із акцентом на мінімізацію застосування внутрішньовенних розчинів для обмеження негативного впливу гіперволемії у післяопераційному періоді. Підставою для цього виступили дослідження, які продемонстрували, що надлишок введення кристалоїдних розчинів викликає депонування рідини в інтерстиції, порушуючи тканинну перфузію і оксигенацію в хірургічно травмованих тканинах, що в свою чергу впливає на розвиток післяопераційних ускладнень, зокрема гастростазу.

 Матеріали і методи. Для оцінки ефективності схем періопераційної тактики інфузійної стратегії було проведено проспективно-ретроспективне дослідження результатів лікування 78 хворих із доброякісною та злоякісною патологією біліопанкреатодуоденальної зони, яким були виконані оперативні втручання – панкреато-дуоденальна резекція (ПДР), за період з 2003 по 2017 рр. З 2015 року розпочато застосування програми прискореного відновлення (ERAS – Enhanced recovery after surgery). З метою порівняльного аналізу пацієнти були розподілені на дві групи: у I групу (основна) включено 39 пацієнтів за період із січня 2015 по грудень 2017 рр., періопераційне ведення яких проводили відповідно програми ERAS, у II групу (група порівняння) ретроспективно відібрано 39 пацієнтів, періопераційне лікування яких проводили за традиційним методом. Серед факторів дослідження вивчали об’єм інтраопераційної інфузійної терапії, серцевий індекс (СІ), артеріальний тиск, рівень лактату, рівень альбуміну, термін відновлення моторики шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та частоту розвитку гастростазу.

 Результати. Інтраопераційна інфузійна терапія за об’ємом застосованих розчинів була значно нижчою в І групі (2100 мл 95% ДI: [2100; 2300] проти 3300 мл 95% ДI: [3100; 3500]; p<0,001). У пацієнтів І групи після застосування інтраопераційної терапії за рестриктивним типом медіана показників СІ за формулою Фіка склала 3,6 л/хв/м², лактату – 1,2 ммоль/л, систолічного АТ– 126 мм.рт.ст., діастолічного АТ– 75 мм.рт.ст та рівня альбуміну на першу післяопераційну добу – 33 г/л. Пацієнти І групи повернулися до звичайної дієти швидше, ніж пацієнти у ІІ групі (1 доба 95% ДI: [1; 1] проти 6 доби 95% CI: [6; 7]; p<0,001). Рестрикція інтраопераційної інфузії, видалення назогастрального зонда (НГЗ) з початком перорального харчування з першої доби суттєво вплинули на достовірне зменшення частоти явищ гастростазу у хворих І групи в порівнянні з ІІ групою (14 (35,9%) проти 6 (15,4%) (за тестом Кокса-Фішера p=0,0098). При статистичному аналізі за даними ROC-кривої був виявлений взаємозв’язок між об’ємом інтраопераційної інфузійної терапії та терміном видалення НГЗ й відновленням перорального харчування в післяопераційному періоді [20].

Висновки. Застосування інфузійної терапії за рестриктивним типом в концепції програми ERAS та персоніфікований підхід до розрахунку інфузійної терапії достовірно скорочують термін відновлення моторики шлунково-кишкового тракту, не порушуючи стан компенсації пацієнтів та зменшуючи частоту гастростазу після ПДР. Виявлено, що об’єм інтраопераційної інфузії у пацієнтів після ПДР є статистично достовірним фактором впливу на можливість прискорення початку раннього перорального харчування.